Житло і харчування дає держава — гроші потрібні не на виживання, а на те, щоб не сидіти в чотирьох стінах. Найперша покупка — місцева сім-карта, бо без номера країни не заповнити майже жодну анкету.
Заявник, який ще тільки подав заяву, має право на проживання, а якщо живе в центрі розміщення чи іншому житлі — на харчування, одяг, взуття та предмети гігієни. Також на невідкладну медичну допомогу й освіту.
Особа, яка вже має статус, має право на проживання та харчування, грошову допомогу, грошову допомогу для приватного проживання, медичне обслуговування, доступ до ринку праці — і на кишенькові кошти.
Це порада зі спільноти, а не вимога закону, але вона перша за важливістю: місцевий номер потрібен не для дзвінків, а для анкет. Майже кожна місцева форма — від банку до запису до лікаря — просить номер телефону країни перебування, і без нього ви застрягаєте на першому ж полі.
У Словенії тримати номер живим коштує приблизно 10 євро на місяць.
Не цитата, а наше пояснення, щоб ви не витратили двічі. eSIM (Yesim, Airalo та подібні) дає інтернет одразу після приземлення — це зручно в перші дні, коли ще нема куди піти по картку.
Але місцевого номера вона зазвичай не дає. Для анкет потрібна саме звичайна передплачена сім-карта країни перебування.
Порада зі спільноти, з досвіду тих, хто вже пройшов перші місяці: 300–500 євро на місяць на власні потреби й проїзд роблять адаптацію мʼякою.
Це не про виживання — їжу й дах дає держава. Це про те, щоб мати змогу виїхати з табору в місто, доїхати на співбесіду, купити щось своє. Відчуття побутової свободи в перші тижні важить більше, ніж здається.
Якщо коротко: мінімум — на першочергові потреби й сім-карту. Далі все залежить від того, як швидко зʼявиться робота — доступ до ринку праці ви маєте одразу зі статусом, окремий дозвіл не потрібен.